В долині аль-Акік ми зібралися

ми та красуні чорноокі

Що ви гадаєте про безумця Лейли?

Його шал — лиш частка мого безумства

О очі мої, як ви мене виснажили

і о повіки мої, як ви мене покинули

О серденько моє, будь терплячим

до тих, хто зі мною розлучився

Я розлучився з ними в понеділок

а вранці вівторка вже тужив за ними

Вони — шляхетні пани, що залишили мене

плакати кривавими сльозами з моїх очей

Я плакав так, що навіть птахи

на гілках зжалилися наді мною

Присягаюся Богом, якщо я помру від туги

омийте мене моїми ж сльозами

Голосіть наді мною і кажіть

«Ось той, кого вбили ці очі»

Я все блукав біля верхових тварин

благаючи: «Заради Бога, візьміть мене

До осель мого народу!»

Вони пішли, не попрощавшись зі мною

Іди, мій посланцю, до них

поспіши і поцілуй їхні руки

Передай їм мої вітання

можливо, вони приймуть мене

Мій посланець повернувся до мене з усмішкою

і мовив: «Радій, бо настав час примирення!

Клянуся твоїм життям і вашим хлібом-сіллю

вони обіцяли мені, що ти знову будеш з ними»